Основу харчування українців становили хліб, борошняні і круп'яні продукти. Хліб пекли зазвичай з кислого тіста ("розчину") Найбільш поширеним був житній хліб, у бідняцьких господарствах з домішками (картопля, ячмінь, гречка). На Півдні України і в Закарпатті хліб частіше готували з пшеничного борошна грубого помолу. Українські "паляниця" - великі буханки хліба овальної форми славляться далеко за межами України.

Дуже поширеними були борошняні вироби: пироги "перепічки", галушки, вареники з різноманітною начинкою (з м'яса, сиру, капусти, гороху, квасолі, ягід), "затирка", оладки, коржі з прісного тіста, пампушки, коржі з гречаного борошна ("гречаники"). Слід, однак, підкреслити, що з м'ясом пекли пироги виключно в заможних сім'ях.

Дуже поширеними в українській кухні були страви з овочів, серед них - широко відомий український борщ. Для приготування його використовувалося понад 20 різних видів продуктів: буряк, борщ, квас, капуста, помідори, з XIX ст. - картопля. Заправлявся борщ цибулею, засмаженю з салом (Правобережжя) або товченим салом з цибулею, рідше часником (Лівобережжя). Навесні на хлебком квасі варили "зелені" борщі зі щавлем, кропивою, лободою, влітку - холодні борщі ("холодник"). Другим за значення після борщу овочевим блюдом був капусняк, він готується з квашеної капусти і пшона.

Картопля, на початку XIX ст. мало ще відома в Україні, незабаром набула широкого поширення. Вона вживалась в їжу смаженою, відварною або у вигляді млинців ("деруни"). Іноді борщ замінювався картопляним супом ("юшка"), на зиму багато овочів квасили. Помідори, що з'явилися в Україні також у XIX ст., широкого розповсюдження серед селян не отримали. В лісових і лісостепових районах великою підмогою були гриби. З бобових широке розповсюдження отримав горох, значно менше через високі ціни - квасоля і боби. Серед других страв в найбільшій мірі були поширені відварена і тушкована картопля і каші: пшенична (повсюдно), гречана (в центральних і північних районах), рідше ячмінна і вівсяна.

М'ясо вживали переважно заможні селяни, в бідняцьких сім'ях його не було навіть у свята. Найбільш поширеною була свинина, баранина, меншою мірою - яловичина. М'ясо гасили або засмажували із цибулею і овочами. У борщі та супи м'ясо додавалося рідко. Для їх приготування вживалися сало, смалець або ж пісне масло. З свинячого і баранячого жиру витоплювали смалець і шкварки. Найбільш широко застосовували в їжу олію з конопель, рідше льону ("рижія"), маку та соняшнику. Значне місце в раціоні українців займала риба (оселедець, чехоня, килька та ін.) Яйця в їжу йшли в основному курячі, рідко качині та гусячі. Варити і смажити яйця вважалося розкішшю, їх додавали тільки в святкове тісто або давали дітям.

З молочних продуктів найчастіше вживали свіже і кисле молоко ("кисляк") і сир в якості начинки для вареників та приправи. Масло і сметана йшли в основному на продаж. З кислого молока готували сир, з овечого молока, особливо в південних районах Карпат, - бринзу. Молоко також вживали в топленому вигляді або робили з нього "ряжанку".

В якості приправи в народній кулінарії широко використовувалися лук, часник, хрін, кріп, мак, червоний перець і інші спеції.

На Україну були поширені різні безалкогольні напої: хлібний ("сировець") і фруктовий квас, деревні соки; (березовий; кленовий, барбарисовий), а також компот з суджених фруктів і ягід ("узвар").

З міцних напоїв вживали переважно фруктові і ягідні настоянки і наливки. Горілку настоювали на травах: звіробої, м'яті, полину, гвоздиці і перці. Поширеними напоями були мед і пиво, здавна відомі східним слов'янам, до кінця XIX в вони практично вийшли з ужитку. Виноградне вино виготовляли, головним чином, на Півдні Україні і в Закарпатті.

В минулому їжа мала важливе обрядове значення. Весільні обряди немислимі без короваю. Пекли весільний коровай заміжні жінки, напередодні дівич-вечора. Коровай - великий пшеничний здобний хліб з квасного тестат прикрашався шишками, виробами з тіста, барвінком, калиною, кольоровими стрічками.

Крім короваю, пекли безліч інших весільних печив. Особливим розмаїттям весільних хлібів відрізнялися Наддніпрянщина ("шишки", "лежні", "барила", "калачі", "дівні", "каченята", "перепийці"). У Подолії було менше весільних вироби з тіста, тут частіше пекли калачі. На Поліссі випікали і шинки і "варч"; в Закарпатті на різдвяні та новорічні свята пекли круглий хліб - "карачун".

Поширеним ритуальним блюдом на похоронах було "коливо" або "канун" - пісна пшенична або ячмінна каша, полита медом. Багато харчових продуктів, поряд з дикорослими та культурними рослинами, застосовували з лікувальною метою (мед, сало, цибуля, часник тощо).

Їжа календарних обрядів також мала свої особливості. Так, у свята зимового календарного циклу (дівочі ворожіння) дівчата пекли "балабушки" - маленькі булочки з прісного тіста і "калиту" - круглий прісний пиріг без начинки. У передріздвяний вечір, святий вечір, готувалися пісні страви: кутя з пшеничних або ячмінних зерен і узвар. На різдво зазвичай готувався більш рясний стіл. На масницю варили вареники з сиром і пекли налисники.

Весняно-літні свята супроводжувалися менш рясними трапезами, у порівнянні з зимовими. Пекли паски із здобного квасного тіста, фарбували або розписували яйця ("крашанки", "писанки").

Харчування робітників у XIX - початку XX ст. мало чим відрізнялося від селянського: житній хліб з домішками, картопля, пшоно, квашена капуста і огірки, мінімальна кількість жирів, переважно рослинна олія і т.п. Висококваліфіковані робітники харчувалися дещо краще. Вплив міста й кулінарія інших народів сприяли поступовому зміні в асортименті страв робочої родини. З'являються російські щі, картопляні супи, овочеві гарніри, щоденним напоєм стає чай. Подібні тенденції до кінця XIX ст. починають поступово поширюватися в селах.