Щоб безпечно ходити босоніж своєю оселею у будь-яку пору року, не хвилюватись за здоров’я своїх дітей, коли вони граються на підлозі і мати вдома приємний і затишний мікроклімат, — варто облаштувати у приміщеннях будинку теплу підлогу.

Донедавна теплу підлогу в Україні можна було побачити лише в елітних дитячих садках та фітнес-центрах, незважаючи на те що у Західній Європі, зокрема у скандинавських країнах, тепла підлога є у більшості будинків. І справді, переваги теплих підлог можна перелічувати довго. Це, насамперед, практичність, адже теплу підлогу можна укладати як під кахлями, так і під будь-яким іншим покриттям — паркетом, лінолеумом, ковроліном, ламінованою підлогою. Тепла підлога автоматично підтримує задану температуру у конкретному приміщенні, не займає місця, не створює шуму, може монтуватись на стару підлогу і не потребує ремонту та профілактичного обслуговування.

Економія теплової енергії у приміщеннях висотою до трьох метрів становить 15-30%, а при висоті понад 3 метри — до 50%. Коефіцієнт корисної дії (ККД) теплої підлоги досягає 90%, що в кілька разів перевищує ККД інших опалювальних приладів, відсутність яких дозволяє більш ефективно використовувати жилу площу.

Крім цього, тепла підлога є абсолютно безпечною для здоров’я людини, оскільки, забезпечуючи оптимальну температуру повітря, вона не висушує його і не створює протягів, а відсутність конвективних потоків повітря призводить до зменшення кількості пилу у приміщенні, яке обігрівається. Іншою істотною перевагою теплої підлоги є тривалий термін її експлуатації та високий рівень захисту від зносу та корозії. Термін гарантії такої підлоги у різних виробників становить 15-50 років. І це ще далеко не повний перелік усіх «плюсів» теплої підлоги.Завдяки наведеним характеристикам популярність теплої підлоги в Україні зростає. Пріоритетно теплу підлогу встановлюють у кухні, ванній, дитячій та спальній кімнатах.

Залежно від типу нагрівального елементу, теплі підлоги поділяють на електричні та водяні. В електричних підлогах таким елементом є розміщений у піщано-цементній стяжці нагрівальний кабель, у якому електрична енергія перетворюється у теплову. Окрім нагрівального кабелю, до електричної підлоги входять теплоізоляційний шар, монтажна стрічка, термостат, датчик температури та гофрована трубка.

Завданням теплоізоляційного шару, який укладається на чорнову підлогу, є зменшення втрат тепла, завдяки чому досягається економія електроенергії (10-20%). Для теплоізоляції досить часто використовують спінений поліетилен, вкритий алюмінієвою фольгою. Над теплоізоляційним шаром прикріплюють сталеву монтажну стрічку, призначену для закріплення нагрівального кабелю, який підключають до автоматичного регулятора температури (термостата). Датчик температури знаходиться на підлозі і з’єднується з термостатом за допомогою гофрованої трубки.

Нагрівальний кабель, який використовують в електричній підлозі, може бути одно- або двожильним. Принциповою різницею між ними є те, що двожильний кабель з одного кінця армується кінцевою заглушкою, внаслідок чого зникає потреба повертати його другий кінець до термостату (на відміну від одножильного кабелю). Це особливо зручно, якщо приміщення, що обігрівається, має складну конфігурацію, а також у тому випадку, коли однією секцією теплої підлоги обігрівають кілька приміщень.

Внаслідок заливання піщано-цементної стяжки, рівень підлоги, як правило, піднімається на 2-6 см. Якщо піднімати підлогу на такий рівень не можна, або ж цементну стяжку залити неможливо через високі перепади рівня підлоги, слід звернути увагу на тонкі нагрівальні мати, які завдяки особливостям їх конструкції (товщина кабелю становить близько 3 мм) піднімають рівень підлоги всього на 1-2 см.

Натомість у другому класі теплих підлог, так званих «водяних» підлогах, джерелом теплової енергії є нагрітий теплоносій (як правило, вода), який, проходячи встановленим у підлозі полімерними трубами, віддає тепло приміщенню. Водяні теплі підлоги зазвичай використовуються у приватних будинках. Натомість у міських багатоповерхівках із централізованим опаленням їх монтаж заборонений через збільшення гідравлічного опору системи. Єдиним виходом для міської квартири є встановлення електричного або газового нагрівача води та приладу, який забезпечуватиме циркуляцію води. Багатошарові полімерні труби, які застосовуються у системі теплих водяних підлог, набагато легші за металеві, не пропускають повітря, не іржавіють і мають довший термін експлуатації (50 років і більше).

Тож оптимальним варіантом теплої підлоги для міських квартир є електрична підлога, встановлення якої, на відміну від водяної підлоги, не вимагає отримання жодних дозволів чи погоджень від державних органів і є технічно простішим. А в приватних будинках ідеальним варіантом буде водяна підлога, адже її експлуатація обходиться значно дешевше, ніж експлуатація електричної підлоги.

Що ж стосується вартості теплої підлоги, то загальні витрати на купівлю всіх необхідних матеріалів та обладнання (включно з термостатом), а також на встановлення електричної підлоги у кімнаті площею 20 м2, становлять 300-350 у.о. Однак подальша експлуатація такої підлоги коштуватиме 100-130 у. о. на рік (плата за електроенергію). Встановлення водяної підлоги коштує дорожче внаслідок необхідності придбання спеціального обладнання, зокрема котла і насоса, однак, у майбутньому така підлога окуповується завдяки значно нижчим експлуатаційним витратам.

На українському ринку кабельні системи опалення представляють фінські марки «Alcatel», «Kima», «Ceilhit», «Ensto», датська «Devi», німецькі «REHAU» та «Bartec», російські «Теплолюкс», «ССТ», українські «Елетер» та «Стелла». У сегменті водяних підлог лідерами є італійські виробники «Pexal», «Emmeti», «Tiemme», німецькі «REHAU», «TC», «Aquaterm», «Oventrop» та інші. Окрім труб, ці торговельні марки представляють повний асортимент комплектуючих і допоміжних матеріалів, необхідних для монтажу теплих підлог. Оператори українського ринку теплих підлог відзначають швидкі темпи росту ринку — близько 70% у рік. Однак це, вважають вони, — ще далеко не межа, і в найближчі роки темпи росту значно збільшаться.

Поруч з цим щороку поліпшується якість вітчизняної продукції у нижчому та середньому цінових сегментах. Вже сьогодні українські виробники завдяки високій якості своїх виробів здатні конкурувати із потужними світовими брендами не тільки на внутрішньому, а й на зовнішніх ринках.